В час, когда тихо на западе сгинул денёк,
Кто-то зажёг осторожно во мне огонёк.
Пламя согрело озябшую душу мою
У океана стихии, на самом краю.
Бьётся о скалы волна и так ветер жесток.
Светом печальной любви озаряя восток,
Стал разгораться, мигая, во мне маячок.
Видишь в пути штормовом его свет, морячок?
Ты, как романтик, в просторах тоскливой мечты
Правишь по курсу далёкой, холодной звезды.
О, если б парус наполнил влюблённый порыв,
Пристанью б стал каменистый над морем обрыв.
Батый Ирина,
Россия
Живу в России. Победитель конкурса "Золотое Перо Руси 2008"(Московское отделение Союза писателей России) в номинации "Сказка" - звание "Серебряное Перо Руси". Лауреатка конкурса "Открытие" (Московское отделение Союза писателей России) 2007, областного нижегородского конкурса "Душа поет" 2007, победитель литературного конкурса имени П.Еремеева(Нижегордское отделение Союза писателей России) 2007, лауреат Конкурса одного стихотворения журнала "Литературная учёба"(Москва)2008, 1 место в конкурсе "Солнечной поэзии нежные звуки" (Эстония, портал "Солнышко", 2007), дипломант конкурса поющих поэтов "Зов Нимфея"(Крым)2010, дипломант и призёр конкурса "Золотая строфа"(Москва)2011, "Благословение"(Москва)2014 и других.
Прочитано 5404 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 3.5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
