Україна я – зболена мати –
Довелося мені страждати.
Я багато зазнала зла,
Але мститися не могла.
Помсти лютої не хотіла,
Бо завжди й ворогів любила.
Відганяла від себе зло -
Хочу я, щоб добро цвіло.
Діти, любі, рідні діти,
Як я можу та й не сивіти,
Коли вкралася зрада між вами,
Ходить селами і містами?!
Діти, любі, рідні діти,
Вас благаю колін не хилити
Перед підлістю, перед людьми,
Що слугують гріху і пітьмі.
Діти, любі, за вас вболіваю
І на Правду благословляю.
Йдіть до неї, дочко і сину, –
Втіште маму свою – Україну.
На мою материнську долю
Впало дуже багато болю.
Зневажали мене власні діти,
Та прощала, щоб далі жити.
Не боялась ні праці, ні мук
Від чужих і від рідних рук.
І, як мати, як справжня мати,
Йшла до Бога правди шукати.
Я благаю: облиште зраду,
Вибирайте не лжу, а Правду.
Проганяйте Варавву геть,
Бо за ним іде люта смерть.
Хай відійдуть від вас злочинці,
Хай покаються злодії й вбивці,
Бо як прийде їхня пора –
Не побачить ніхто добра.
Діти, любі, рідні діти,
Як я можу та й не сивіти,
Коли вкралася зрада між вами,
Ходить селами і містами?!
Діти, любі, рідні діти,
Вас благаю колін не хилити
Перед підлістю, перед людьми,
Що слугують гріху і пітьмі.
Діти, любі, за вас вболіваю
І на Правду благословляю.
Йдіть до неї, дочко і сину, –
Втіште маму свою – Україну.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Всем, кто несет Еваегелие миру, посвящается. - Анатолий Бляшук
Это стихотворение посвящается всем, кто несет свет Евангелия Иисуса Христа миру, но особенно моему духовному наставнику Петровой Ирине.
Этот человек прошел со мной не легкий путь. Ее молитвы всегда были рядом в самое нужное время. Ее терпение и любовь сделали чудо, а ее вера помогла мне поверить в себя, и смело идти дорогой веры.
Спасибо, моя дорогая, и горячо любимая тетя Ира.